Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

Серце в підвалі, або Справжня історія пилососа

Якщо завести мову про пилососи, то більшості читачів спадуть на думку електричні машини, які треба штовхати або тягнути по всьому будинку. У сьогоднішньому «бездротовому» світі багато людей використовують прилади, оснащені акумуляторами, що дає змогу виконувати безліч дій однією рукою і без під’єднання до будь-якого кабелю живлення. Проте й вони можуть не усвідомлювати, що історія пилососа налічує понад століття, а найдавніше його втілення мало форму не мобільного приладу, а вбудованої системи, яка, так само, як водопровід, каналізація, газ або електрична мережа, монтується по всьому будинку. Тобто – центрального пилососа.

Хоча портативні електричні пилососи ведуть свою історію приблизно з 1908-го (рік випуску компанією Hoover своєї першої моделі), перші центральні вакуумні системи пилевидалення були запроваджені ще 1902 року або раніше. Крім того, що це стало одним з нових техно-чудес, нарівні з інноваційним обладнанням для ванної кімнати або автомобілями, центральна вакуумна система стала справжньою знахідкою (в економічному сенсі) для власників великих приміських будинків.

Напередодні першої світової війни домашня прислуга поволі залишала своїх «господарів», знаходячи інші джерела заробітку, тож вакуумна система прибирання на кожному поверсі допомагала компенсувати брак персоналу. Наприклад, у 1910-х роках американський промисловець Франклін Сіберлінг встановив таку систему у своєму особняку, побудованому в стилі династії Тюдорів, у штаті Огайо. У той час до експериментів із подібними системами вдавалися не лише власники великого приватного житла, а й громадські будівлі.

«Серце» центрального пилососа розташовувалося в підвалі. Труби з усього будинку сходилися до вентилятора або турбіни, що витягували повітря через систему грубої фільтрації та викидали його за межі будівлі. В якості приводу часто використовувалися перші електричні або бензинові двигуни. Більш того, освітлювальні газові компанії, намагаючись захистити свій ринок від експансії новітніх електричних приладів, аж до 1914 року активно постачали газові вакуумні насоси. Вони, у свою чергу, були подібні до водонагрівачів: відкрите полум'я забезпечувало повітряну тягу. Фактично, вони спалювали зібраний пил і бруд перед тим, як його виводили в димохід.

Незалежно від конструкції, в двох або трьох місцях на верхніх поверхах, труби закінчувалися клапанами або заглушками, які відкривалися, щоб під’єднати шланги і насадки для чищення, після чого замикалися, щоб герметизувати трубопровід. Архітектори і ранні технофіли аплодували системі як тихій, практичній і гігієнічній. Уперше ідею обладнання багатьох нових будинків пилососами, розташованими в підвалі, описав у 1914 році архітектор Чарльз Е. Уайт-молодший, наголошуючи на тому, що завдяки їм тепер не треба тягати важкий агрегат по всьому будинку. Інший письменник повідомляв, що ефективність центральної системи пилевидалення в повсякденному використанні повністю перемогла виснажливе прибирання.


У 1920-х, коли ліквідація пилу і бруду сприймалася як важливий етап у боротьбі з мікробами, що поширюють хвороби, пилососи всіх видів були визнанні як чудеса гігієни і швидко стали найпопулярнішими електропобутовими приладами. Популярність вакуумних систем у США різко знизилася, коли економічний бум 1920-х років поступився місцем Великій депресії. У 1930-х роках розвиток індустрії центральних пилососів майже зупинився - разом з будівництвом нових будинків, і до 1940-х ринок пилососів розвивався в напрямку портативних моделей. Центральні системи в кращому випадку розглядалися як виняток, а в гіршому – як раритет.


Натомість у Канаді картина була цілком протилежною. Багато канадських домогосподарств мали міцні культурні зв'язки з Францією та Англією. І віддавали перевагу європейським смакам не лише в обстановці - наприклад, плиткових підлогах, але й у звичках прибирання, що формувалися паралельно. Це часто знаходило своє відображення у великих, прямостоячих пилососах циліндричної форми, яким була дорога саме в підвал.

Крім того, після 1940 року багато канадських забудовників регулярно оснащували всі нові будинки трубопроводами для центральних пилососів, передбачаючи місце для подальшого підключення обладнання. Це дозволяло здешевити житло на етапі продажу, залишаючи покупцеві змогу встановити агрегат для пиловидалення дещо згодом. У результаті 80% канадських будинків наразі мають центральні вакуумні системи.
До американських будинків центральні пилососи поверталися повільно – ситуація почала відчутно змінюватися на їхню користь лише в останні десятиліття. Окрім традиційних переваг - тихої роботи та простоти у використанні – на популяризацію зіграло масове захоплення здоровим способом життя. Адже замість того, щоб роздмухувати пил по кімнаті, агрегати центральних систем виводять його за межі будівлі, що є важливим для людей, схильних до алергії.
І сьогодні вакуумні пилососи так само актуальні для прибирання багатокімнатних будинків, як і в 1902 році. Отже, якщо найближчим часом ви збираєтеся стати власником будинку в стилі Тюдорів або королеви Анни і вибираєте собі гідних кухара, шофера і покоївку, поміркуйте і про встановлення випробуваної історією центральної системи пиловидалення.

Автор  Гордон Бок.

Джерело tidyhousecvs.com/history